Це майже гамлетівське питання виникає у мене щораз коли після чергової поразки наших футболістів нас поступово починають підводити до думки, що не все так погано, що все цілком нормально і, коли добре подумати, все навіть дуже добре! Що слід не переживати з приводу чергової поразки, а навпаки – радіти! Запитаєте, як так можна? Дуже просто – ми навіть не помічаємо як невдачу, в даному випадку футбольну, перетворюють у нашій свідомості на перемогу.
Ось приклад. Фінальний турнір Кубку світу 2006 року, єдиний поки що де виступала національна команда України, чомусь прийнято у нас вважати чи не найбільшим, а точніше – найбільшим успіхом в українській футбольній історії. Потужний хор наших футбольних, оглядачів, аналітиків, експертів та інших проспіває нам славну пісню про історичний вихід команди України до чвертьфіналу «чемпіонату світу», як ці розумники вперто називають Кубок світу ФІФА (офіційна назва турніру захищена авторським правом). Вже одне це викликає підозру. Коли ж згадати що той турнір Україна розпочала з розгромної поразки від Іспанії з рахунком 0:4 і закінчила розгромною поразкою від Італії з рахунком 0:3, це якось не дуже схоже на «історичне досягнення». У проміжку між цими розгромами наші футболісти обіграли тоді дві потужні команди Саудівської Аравії і Тунісу, причому останню за допомогою досить спірного одинадцятиметрового. Плюс виграш по пенальті у Швейцарії у одній восьмій фіналу після безпомічної нічиєї 0:0 в ігровий час. Ось і весь «успіх»! Про всі інші навіть згадувати соромно. Чи може слід пишатися чвертьфіналом Євро-2020, програним Англії з розгромним рахунком 0:4? Звісно, можна стверджувати, що 0:4 це краще ніж 0:8 і радіти з цієї нагоди. А можна подивитися на це все інакше. А що би було, коли ми замість вихваляти наших футболістів після чергового провалу називали речі своїми іменами? Принципово критикували би тренерів і футболістів вимагаючи рішучих змін? Може від цього нічого би не змінилося, а може навпаки – наші футбольні керівники, прислухавшись до критики, робили би щось задля покращення результату, задля зростання рівня нашого футболу? Але кому воно треба? Хто хоче невідомо навіщо ускладнювати собі життя говорячи гірку правду посеред суцільної незаслуженої хвали? Краще радіти разом з усіма невідомо чому, називаючи поразки перемогами. Чи може ви незгодні?
