Ми вже встигли звикнути до повсюдного гудіння газонокосарок, якими працівники житлово-комунального господарства косять траву довкіл. Це гудіння починається навесні щойно зростає перша трава разом із будяками. Там же, де з вини комунальних служб, траву вчасно не покосили, вона виростає за місяць до поясу чим псує зовнішній вигляд території і стає джерелом антисанітарії – виникає спокуса викинути щось непотрібне у густу траву, а не шукати по дорозі смітник, якого може не бути досить довго. Про це я подумав, опинившись у рідному місті де я все частіше згадую вже далекі роки свого дитинства. Так ось – у тому дитинстві жодних подібних звуків чути не було, так само і у подальші пару десятиліть. Тому що сучасних косарок, якими користуються двірники, а також власники приватних прибудинкових територій, тоді ще не існувало. Принаймні у нас – чи були вони у «капіталістичних» країнах нам не повідомляли.
Одночасно з цим я згадав двори та вулиці, сквери та парки тих часів, які аж ніяк не виглядали зарослими травою. Ця трава тоді або не росла, або кудись зникала не встигнувши вирости. Ну звісно, як я міг про це забути! Невід’ємною частиною міського побуту тих часів були… гуси! Так, цю домашню птицю, славну своїм м’ясом та жиром, у роки мого дитинства тримали повсюди. І у дворах району пивзаводу, де ми жили, і у самісінькому центрі, куди я проходив до своїх друзів пограти у футбол. Нам малим не треба було для цього спеціальних полів чи майданчиків – досить було десяти метрів будь-якої рівної поверхні, яка за допомогою чотирьох цеглин чи інших предметів, якими позначалися двоє воріт, перетворювалась на арену наших футбольних баталій. Згадана поверхня дуже часто була вкрита дикою травою різних сортів висотою трохи більше сантиметра. Була лише одна незручність – гумовий м’яч або нога гравця час від часу втрапляла у грудку гусячого посліду, який ми витирали об ту ж саму траву і продовжували грати. І так було повсюди – просто ми малі цього не помічали. А тим часом кращого місця для випасу гусей, аніж міські пустирі та інші території із хоч якою рослинністю, годі було шукати. Виключенням був центральний міський парк куди гусей не пускали. Там траву вручну викошували власники згаданої птиці, роблячи це так швидко, що та трава не встигала підрости. Тепер на місці тих старих пустирів новобудови чи автомобільні стоянки. Там, де ще росте трава, її косять бензиновими чи електричними косарками. А де гуси, яких, як і курей, півстоліття тому було повно поміж міськими домами? На базарі! І дуже дорого!
