59-річний Ігор Михайлович з передмістя Рівного прийшов до військкомату в перші дні війни.
Зараз чоловік перебуває на Сумщині, де під обстрілами ворога будує укриття для української армії, повідомляє 23 інженерно-позиційний полк.
– У мене п’ятеро дітей, двоє ще неповнолітні, – із легкою посмішкою каже Ігор. Три місяці тому внучка народилась. Я її ще не бачив, тільки на фото. Мрію обійняти її, пригорнути до себе. Знаєте, я понад усе хочу, щоб мої діти і онуки жили у вільній Україні….
З березня 2022 чоловік служить на посаді водія-кранівника в одному із підрозділів полку. Військовий каже, що кран для нього – не новина і він з ним давно вже на «ти».
Кілометри траншей, ровів та ходів сполучень, а також будівництво фортифікаційних споруд – це те, над чим практично щодня працює солдат.
Кран, як виявилось, на війні – не менш важливий за зброю. Він піднімає не лише бетонні плити, а й надію: на укриття, на захист, на життя.
На рахунку солдата – чимало ротацій. Військовий практично постійно на фронті.
– Небезпека завжди поряд. Обстріли, шахеди, дрони… Та всупереч ворогам – ми тримаємось. На нас, українців, випало важке випробовування, яке ми маємо гідно пройти. Я вірю в те, що ми переможемо. В нас вибору немає. Мусимо! – впевнено каже військовий, який годину тому повернувся з виконання бойових завдань.
Попри все, що довелось пережити протягом цих трьох років, Ігор Михайлович вірить у перемогу і мріє повернутись додому – до дружини, дітей і маленької онучки, щоб знову обійняти їх – не на прощання, а назавжди. Щоб зустрічати з ними світанки, щоб просто бути поруч.
