Це міське кафе – подорож смакових відчуттів та мапа гастро-насолод. Те, що ви спробуєте там, не знайдете у Рівному більше ніде. Якимось чином усе: від першої ложки, шматочка страви до вазона на підвіконні – таке не схоже на українську провінцію і на типовий заклад, що конвеєром випускає харчі. Може, тому що рідні сестри-ентузіастки надзвичайно відкриті до світу… І самі намагаються відкрити його нам.

Про концепцію закладу «Мила, це я», успішність та критику, а ще про те, яке Рівне на смак – розповіли Оксана та Людмила Кашевські, власниці закладу.

Оксана: Не було якогось класичного бізнес-плану. Мені здається, якщо людина горить тим, чим займається, це крутіше, ніж будь-який бізнес-план. Ніколи не навчишся на чомусь чужому, тому що тобі ніколи не розкажуть стільки деталей.

Підприємці знають: коли приймаєш якесь рішення, спати дуже важко. Ти розумієш, що на тобі вся відповідальність, не знаєш, як буде.

Якщо людина хоче чогось досягнути, немає перепон. Твоя робота, якісь невдалі речі, які з тобою трапляються, дають тобі величезний досвід. Ми давали собі таку настанову: якщо нічого не вийде, нічого страшного.

Намагаємося створювати комфортні умови для людей, які з нами працюють.

Коли ми увійшли до фіналу премії «Пальмова гілка», нас усі вітали і казали: «Ви такі класні!». У нашому суспільстві, культурі заведено, що треба «віднікуватися» і казати: «Та ні, та що я, я ж нічого». І це вважається нормальним тоном. Однак я переконана, що люди не вміють себе хвалити. Якщо ти зробив щось класне і вартісне, нічого поганого в цьому немає. Хвалитися негарно, але визнавати свої сильні сторони – класно. Тому я думаю, що ми успішні.


Людмила: Не знаю, яке Рівне на смак. Мені воно завжди рівне. От Рівне – рівне на смак. Немає такого, щоб в тебе вибухав мозок і ти думав: «О боже, о боже!»

Коли читаєш про якусь нову страву, ти це хочеш спробувати. Коли це пробуєш, то думаєш: «Ммм, напевно, це може сподобатися». Тобі хочеться показати людям щораз більше і що світ, насправді, дуже різноманітний.

Оксана: Ми говорили перед інтерв’ю, що Рівне – це суші і піца. Так воно є. Тому намагаємося разом з такими ж командами, як ми, які щось хочуть розвивати, робити Рівне смачнішим.

Нашу кухню я називаю – кухня народів світу. Ми визначились заздалегідь: будемо готувати те, що вміємо і те, що самі любимо. Не хотілося обмежуватися одним напрямком.

Наші гості унікальні. Це люди, які багато подорожують, цікавляться якимись незвичними речами, у них є смак. Це дизайнери, архітектори, підприємці… Ми намагаємось донести власний смак до людей і вони зазвичай це оцінюють. Часто чуємо, що бао-сендвіч такий, як в Азії. І я жартую, що в минулому житті Люда була китайцем.

Орієнтуємося не на рівненські заклади, а десь вище і вище. А ще постійно вдосконалюємося. Якщо хтось десь почне готувати те, що у нас, то ми вже будемо на крок попереду.

Найдивніше, що я читала – відгук на google-maps під оцінкою 4 бали: «Кухня божественна, обслуговування дуже класне. П’ять отримаєте через рік, якщо не зіпсуєтесь». Для мене це дико. Ти ж з такими відгуками навпаки демотивуєш! Для кого ми стараємось?

Загалом у Рівному важко починати щось, дуже багато безпідставної критики. Ми намагаємося слухати, але не до всього прислуховуватися. Для успішного концепту має бути один режисер. Взагалі, до критики ставимося позитивно, якщо вона обґрунтована, і тоді, коли вона доречна.

Інтерв’ю взяте у рамках «Думай руками» – проєкту ГО Платформа взаємодій «Простір» при партнерстві з

UA: РІВНЕ - Суспільне мовлення. Це 10 історій локальних брендів, де одного разу мрія стала реальністю, де людина вийшла за рамки звичного аби створити дещо надзвичайне. У кожного свій шлях, він неповторний, сповнений пригод, втоми, ідей та пошуків. А яким буде твій?

Думай руками та реєструйся на Форум креативних індустрій (21 вересня)!